— Є твердження, що за останні 10 років у нас умовно на 150 км на північ змістилися погодні умови, характерні для степової зони, але точних даних ніхто зараз не може надати. Клімат — це багаторічний режим погоди, судити про зміни можна в середньому після 30–50 років спостережень, а 10 років — це просто коливання зміни погодних умов, їх не можна вважати змінами клімату. Втім, якщо розглядати і поточний стан, і низку моделей, то стає сухіше. На півдні показники гідротермічного коефіцієнта — це співвідношення кількості опадів і обсягу випаровуваної води з території — наближаються до показників напівпустелі. Тобто за цим коефіцієнтом зона, яка раніше називалася Північний Степ, стає більше схожою до сухої зони Південного Степу, а зона Центрального Лісостепу наближається за погодно-кліматичними показниками до зони Північного Степу. Водночас останні 3–5 років ми спостерігаємо зміни температурного режиму. Наприклад, цей зимовий період узагалі не можна назвати «зимовим», бо метеорологічної зими як такої не було. Середні температури у січні-лютому перевищували на +6…+7 °С кліматичні норми, які були встановлені у попередні 30–60 років.

— Адаптувати технології до вирощування в умовах посухи та спеки. Звичайно, мова йде про зрошення. Проте не просто зрошення великою кількістю води, як колись було заведено, на дощуванні, в борозни тощо, а з використанням сучасних способів — краплинне чи внутрішньоґрунтове зрошення. Вони дають змогу раціонально використовувати воду, бо одразу доставляють її до кореневої системи рослин. В Ізраїлі, де потрібної вологи майже немає, створюють такі системи зрошення та використовують замість теплиць конструкції, що затінюють рослини від прямих сонячних променів.

Відповідно, природний (біологічний) чинник замінюється хімічним способом. Якщо це знищення бур’янів — гербіцидом, шкідників/хвороб — не чергуванням культур, які могли б вплинути на шкодочинні організми, а за допомогою інсектицидів, акарицидів, фунгіцидів тощо. Саморегуляція екосистеми втрачається, й ми самі починаємо регулювати її, як правило, швидкими хімічними рішеннями та й бактеріологічними також. За результатами наших досліджень, у незмінних посівах сої можна отримати високу маржинальність і при цьому родючість ґрунту буде поліпшуватись. Інші культури не мають такої позитивної динаміки: якщо їх не змінювати хоча б раз на 2−3 роки, а соняшник на 5−7 років, то це призведе до погіршення показників ґрунту за обсягом доступних елементів живлення, вологи, значного зростання шкодочинності хвороб і появи супутніх проблем, таких як соняшниковий вовчок…

— Наприклад, кукурудза та пшениця виносять значні обсяги азоту з ґрунту. Щоб його відновити, бажано в сівозміні застосовувати бобові культури та багаторічні трави, які фіксують азот із повітря, а також у значній кількості залишати на полі солому та іншу побічну продукцію. Тоді азот хоча б зберігатиметься на тому рівні, який є. Показник «родючість» має багато складових: і волога, і запаси поживних елементів, і структура ґрунту, які мають бути збалансованими. А зробити це можна лише чергуванням просапних культур із культурами суцільного способу сівби, а багаторічних трав з однорічними. У такому разі можна говорити про здоровий ґрунт зі збалансованими показниками поживних елементів.

— В окремих господарствах рівень гумусу або лишається на рівні, або навіть трошки збільшується, проте загалом запаси гумусу скорочуються. Це як гроші на рахунку в банку: можна використовувати, але, якщо не повертати назад, вони рано чи пізно закінчаться. Так і тут. Органічну речовину потрібно повертати на поле з гноєм, або хоча б із пожнивними рештками: залишити їх на полі після збирання й для прискорення розкладання обробити мікробними препаратами та доповнити азотними мінеральними добривами. Також відновленню гумусу сприяє правильна сівозміна. Ми маємо 15-річний досвід застосування короткоротаційних сівозмін (3 ротації 5-пільних сівозмін та беззмінні посіви), де вирощували сою з різним ступенем насичення (від 20 до 100%). Саме у беззмінних посівах сої спостерігали незначне, але збільшення вмісту гумусу на +0,2−0,3% за 10−15 років.

— У стаціонарних дослідах із короткоротаційними сівозмінами ми вивчали різні системи удобрення: мінеральна, органо-мінеральна (з використанням усієї побічної продукції після збирання сільськогосподарських культур), які порівнювали з контролем без добрив, а також випробовували ефективність застосування мікробних препаратів на таких агрофонах. Слід зазначити, що не всі культури в сівозмінах однаково реагували на інокуляцію насіння мікробними препаратами. Стабільніший ефект від біопрепаратів спостерігали на посівах сої та гречки. Водночас після регулярного (щорічного) застосування мікробних препаратів у беззмінних посівах сої ефективність їх знижувалася вже на третій рік використання. Інших застережень щодо застосування мікробних препаратів, окрім економічної доцільності у беззмінних посівах сої та окремих сільськогосподарських культур, ми не відмічали. Ринок таких препаратів розвивається, з’являються нові види і форми біодобрив як з умістом азотфіксувальних та асимілятивних, так і фосформобілізувальних бактерій, а тому їх ефективність потребує подальшого вивчення. Цікавим є також вивчення та подальше застосування мікоризних препаратів, але вони краще спрацьовують у вологих умовах.

— Головною причиною погіршення механічного, або гранулометричного, складу ґрунту є недотримання чергування культур у сівозміні. Раніше, наприклад, у Центральній Україні у складі посівних площ було 25−30% кормової групи, зараз — до 5%. Якщо в сівозміні немає багаторічних трав, бобових чи навіть злакових і при цьому застосовують інтенсивну технологію вирощування за глибокого та мілкого, чи й навіть поверхневого, обробітку ґрунту, з одного боку відбувається прискорене розкладання органічної речовини та мінералізація ґрунту, а з іншого — внаслідок розпилення погіршується гранулометричний склад. Часті оранки, культивації, дискування (особливо, дискування) переводять ґрунт із грудочкуватої структури в зернисту, а із зернистої в дрібно-пилувату структуру. Потім вона змивається на схилах полів внаслідок водної ерозії або розноситься (видувається) вітром, тобто спостерігається дефляція, пилові бурі, які ще називають «чорними». При цьому погіршується щільність і твердість ґрунту та його водоі повітропроникність. Є технології, які дають змогу трохи зменшити вплив людини на гранулометричний склад ґрунту — no-till та strip-till, але їхнє впровадження — це тривалий процес, який на початку спричиняє зниження продуктивності сільськогосподарських культур й при цьому вимагає значних матеріальних затрат. Згідно з нашими дослідженнями, необхідно збалансовувати обробіток ґрунту, застосовуючи комбіновану систему в сівозміні. Це може бути і традиційний глибокий (оранка та ґрунторозпушення), мілкий, або взагалі пряма сівба, залежно від чутливості культур до глибини та способу обробітку ґрунту. Водночас треба чергувати сільськогосподарські культури суцільного способу сівби з просапними культурами, озимі з ярими, культури з мичкуватою кореневою системою з культурами зі стрижневою тощо.

— Такі сидерати, як гірчиця, редька олійна, ріпак, можна застосовувати для розпушення ґрунту. Для цього підходить навіть соняшник, який вирощують не для отримання насіння, а на зелену масу. За вологих умов у післяжнивний період використовують як сидеральну культуру й гречку. Водночас ці «зелені добрива» можна використовувати як один з елементів технології відновлення запасів органічної речовини в ґрунті, це буде напіврозкладена органіка. Проте з огляду на вологозабезпечення та інші чинники, я думаю, що сидерація найбільше підходить для середньої та північної частини України.

— Зрозуміло, що головний чинник — волога. Якщо сухо, мінеральні добрива можуть пролежати і пів року, і довше, а їхнє засвоєння становитиме не більше 10−15%. В умовах надмірного зволоження, особливо на піщаних і супіщаних ґрунтах, вони можуть промитися углиб ґрунту, що матиме шкідливі наслідки для агроценозу та екології загалом. Кислотність і лужність ґрунтів — ці параметри також треба враховувати, тому що є добрива, які посилюють кислотність, тож на кислих ґрунтах такі добрива не можна застосовувати, а є ті, що посилюють лужність і, відповідно, їх не можна застосовувати на лужних ґрунтах. Але найголовніше — раціональне застосування добрив на основі ґрунтової діагностики та тканинної діагностики рослин. Дуже не бажано вносити добрива «із запасом». У колишньому ВНДІ кукурудзи (нині ДУ ІЗК НААН) свого часу проводили такі дослідження на кукурудзі: робили «запас» на 5 років. Результат — ефективність добрив була низька, а економічна доцільність — від’ємна. За всіх типів добрив і способів внесення диференційований підхід має найвищу ефективність, зокрема економічну.

— Сільське господарство передусім має бути збалансованим за співвідношенням галузей рослинництва і тваринництва. Тоді відходи однієї галузі використовуватимуться іншою. Наприклад, зерновідходи та побічна продукція — для годівлі тварин, а відходи тварин (гній) — для удобрення ґрунту. Потреба тварин у зелених кормах зумовить необхідність вирощування багаторічних бобових і злакових трав, які, своєю чергою, відновлюватимуть структуру та родючість ґрунтів, зокрема внаслідок «дармової» азотфіксації з атмосфери і накопичення доступних для рослин макрой мікроелементів. Чергування культур у сівозмінах також сприяє відновленню структури ґрунту, його родючості, кращої збалансованості за водним і мінеральним режимами, підвищенню продуктивності сільськогосподарських культур та рентабельності їх вирощування. Все просто і водночас складно. Природа може сама відрегулювати ґрунтотворні процеси, але людина прагне своїм спрощеним та інтенсивним втручанням у цілісну екосистему отримати все якнайшвидше і якнайбільше, а тому в результаті маємо забруднення водоносних горизонтів пестицидами та агрохімікатами, водну або вітрову ерозію, пересихання річок і пилові бурі, що ще більше підсилює негативний вплив зміни клімату в Україні в бік аридизації та опустелення Степу та Лісостепу.