«Про брак води не просто говорити, а вже прийшов час, коли потрібно кричати», — сказав в одному з останніх інтерв’ю Михайло Ромащенко, академік, директор Інституту водних проблем і меліорації НААН

І справді, за даними Українського Гідрометцентру в Україні за період із вересня минулого року до початку травня цього року випало трохи більше як 70% звичайної норми опадів для цього періоду. Тобто опадів випало 153 мм, коли в нормі має бути 211 мм. У фаховому середовищі цю ситуацію вже називають критичною.

Тобто брак 58 мм опадів у масштабах країни означає, що за вісім місяців ми недорахувалися 35 трлн літрів води. І ця ситуація вже досягла глобального масшта-бу. За даними ООН, під загрозою браку води на сьогодні вже пере-буває половина населення Землі.

ГЛОБАЛЬНА ПРОБЛЕМА

Дев’ятнадцятого березня в Німеччині, в місті Бонні, відбулася щорічна конференція ЮНЕСКО, присвячена використанню людством природних ресурсів. У доповіді про ситуацію з водними ресурсами науковці повідомили, що 3,6 млрд населення світу вже проживають на територіях, де протягом місяця, а то й довше, не буває опадів.

ЧИ ВРЯТУЮТЬ НАС ЦЬОГО РОКУ ДОЩІ?

Травень — це перший місяць за більш як піврічний період, який потішив агровиробників дощами. Однак українські агрометеорологи одностайні: дощі вже не врятують. Або врятують, але не всіх.

На Півдні України, де опадів так і нема, на деяких площах втрати врожаю озимих становлять 100%. Немає сходів і на ярих. До початку травня аграрії не знаходили вологи навіть у метровому шарі ґрунту. Як наслідок, має першу людську трагедію: фермер із села Шевченкове Кілійського району на Півдні Одещини Василь Сердюченко наклав на себе руки. Через посуху на орендованих ним 150 га посіви загинули повністю.

Як порахували в Міністерстві розвитку економіки, торгівлі та сільського господарства України, через кліматичні зміни у 2020 році від посухи в Україні постраждало 10–15% посівів. А це становить майже пів мільйона засіяних площ. Наразі в грошовому еквіваленті збитки оцінюють на рівні 2,5 млрд гривень.

В Інституті аграрної економіки вже скоригували прогноз із виробництва зернових і зернобобових культур: урожай цього року може становити 67,4 млн тонн, що на 7,7 млн тонн, або на 10,3%, менше, ніж рекордний урожай зернових 2019-го.

НОВА РЕАЛЬНІСТЬ УКРАЇНИ: ПИЛОВІ БУРІ

Цього року змінили свою «географію» і пилові бурі. ­Однією з причин їх виникнення науковці також називають відсутність опадів в осінньо-зимовий період. Якщо раніше це явище було притаманне Півдню України, то 13 травня потужна пилова буря на Заході України знищила 10% посівів цукрових буряків. Постраждали також і північні регіони. Науковці НААН почали говорити про появу процесів опустелювання в зоні Полісся та Лісостепу.

ЧОМУ НАДІЇ НА ЗРОШЕННЯ НЕВЕЛИКІ?

На сьогодні на Півдні України в задовільному стані перебувають в основному тільки ті посіви, що висіяні на площах під зрошенням.

Згідно з висновком Інституту водних проблем і меліорації, з 31 млн гектарів української ріллі близько 60% сьогодні належить до площ із дефіцитом вологого забезпечення й потребують постійного зрошення. Близько 4,8 млн гектарів угідь вимагають періодичного зрошення.

Попри те, що українські аграрії гостро потребують державної підтримки для модернізації та розвитку зрошення, реформування галузі відбувається повільно, а той зовсім гальмується. Проблема полягає навіть не в тому, де взяти кошти, адже є міжнародні структури, що готові інвестувати кошти в модернізацію та створення зрошувальної системи, а у відсутності державної Стратегії в цьому напрямі.

Зокрема, екологи вже дають песимістичні прогнози, що через глобальне потепління степ наблизиться до Києва протягом наступних 20 років. А через пів століття Дніпро може обміліти вдвічі.

ЩО РОБИТИ?

Єдиним виходом із ситуації для українського агросектору має свідоме використання всіх ресурсів, зокрема водних. Господарювання варто планувати так, щоб максимально накопичувати, зберігати й ефективно використовувати кожну краплю вологи.

1. Перше — дотримання сівозміни. Велике значення має правильний вибір попередника. Деякі практики вважають, що найкращий спосіб збереження вологи — це чистий або зайнятий пар.
   
   
2. Друге — обробіток ґрунту. Глибоке розпушення, мінімальні чи нульові технології та — всі вони мають право на життя.
   
   
3. Третє — мульчування ґрунту рослинними рештками попередника. Мульчування не зможе повною мірою зберегти всю ту вологу, яка є в ґрунті протягом вегетації. Але є ідеальним варіантом для збереження вологи.

Не варто нехтувати такими чинниками, як дотримання оптимальних строків сівби, використання потенціалу самої культури, зокрема, підбір оптимальної для регіону групи стиглості сортів або гібридів, надання переваги посухостійким гібридам, регулювання густоти стояння рослин і раціональний підхід до внесення добрив. Усі ці заходи в сумі дають на практиці позитивний результат для збереження вологи.

У сфері зрошувальних (дощування) систем України давно назріла потреба в реформуванні. Воно то починається, то зупиняється. Позитивні зміни є, вони точкові й не можуть кардинально вплинути на ситуацію. Комплексне ж реформування зараз лишається на папері. Однак, попри все, галузь працює та розвивається. Про економічну доцільність зрошування, стан інфраструктури, розвиток і перепони для бізнесу коментарі практиків далі.

Зрошувальні площі розбиті на квадрати: по центру стоїть установка «Фрегат» і навколо неї близько 70 га, які вона поливає. Коли ми тільки починали працювати 2007 року, половина з 12 таких квадратів не працювала. На трьох полях труби покрали на метал, а на двох, де їх не змогли вкрасти, бо ж завеликі — Ø700–800 мм, труби заіржавіли. Ці два поля не можемо відновити досі, а три поля відновили власними силами. Але сільрада забрала поля собі. Діалог приблизно був такий:

— У вас проєкт є?

— Ні.

— Значить, це наші поля.

— Так, у мене на балансі, я ж платив за все це.

— Ні, це наше.

Я роблю проєкт зі зрошування, який коштує 33 млн гривень. Вони пишуть мені: «дамо підключення, але щоб потім віддали в сільраду». А я відповідаю: «Тут написано “дурак”?!». Це що 300 грн чи 300 тис. гривень?! Це 33 млн гривень! Тобто я повинен взяти кредити, а потім такий «Рокфеллер», що подарував сільраді?! Два роки тягнуть з документами. А система вся порвана, її будували в 70-х роках. Щороку виконком вожу дивитись. І ми тільки зробимо запуск — вона вся потекла. Копаємо та латаємо.

Кілька років тому купили зернову сівалку, як СЗ. Коли щось ламалося в ній, ми брали запчастини з нашої старої сівалки, яку будували ще в 50-х роках. От скільки років все триває, і досі одне й те саме, конструкція не міняється. Так і на поливальних машинах. Ці «Фрегати», їх у 70-х роках ставили — це ж американська технологія — і так досі їх роблять. Зараз, нібито, щось намагаються змінювати… Ми придбали дві австрійські дощувальні установки Bauer. Як вони поливають! І робочого тиску треба менше — лише 5 атм, і колеса добре вагу розподіляють, вона і не застрягає, і не буксує… Ще й керувати ними можна віддалено, зокрема змінювати норми виливу, бачити поточне положення установки. Мають систему автоматичної зупинки у разі аварії. Також взяли до них опцію для внесення добрив. Обслуговує одна людина, кнопку натиснув і поїхав. І сервісники молодці: приїжджають, налаштовують, навчають персонал.

Проте ці системи дуже дорогі — нормальне вимивання грошей. Дві купили, а далі не знаю, як воно буде, особливо цього року. Скільки тут працюю, а такої спеки, як цього річ, ніколи не було.

Нам легше, бо є готові канали. Якщо взагалі з нуля починати, — це дуже дорого буде, нам тільки підтримувати їх, замінювати трубопроводи, встановлювати сучасні розпилювачі. Та й на глобальному рівні треба в насосних станціях встановлювати більш енергоефективні насоси. Бо ті, що є, як в 70-х поставили, так вони гребуть із величезною витратою електрики.

У нашому регіоні на зрошуванні вирощується соя, ріпак, соняшник, ячмінь, пшениця. Минулого, чи позаминулого, року кукурудзу спробували — дуже добре пішло. Щодо економічної доцільності, то візьмемо, наприклад, соняшник. На багорі (де ґрунт не зрошується) ми матимемо врожай 6–7ц/га, на зрошенні — 38–42 ц/га. Для зрошування соняшнику потрібно, щоб установка зробила 4–5 кіл поливу. На 1 га поливу за сьогоднішніх цін на воду та електрику закладаємо затрати 1000 грн. Тобто 1 коло = 1000 грн/га. Я не торгую зерном, але припустимо: соняшник коштує 8000 грн/т. Отже, з гектара поливу отримуємо: 33 тис. 600 грн, 4000 грн затрат на воду — й маємо 29 тис. грн. На багорі з гектара — 5600 грн.

Щодо стану інфраструктури, — сьогодні нам доводиться латати труби, вирізати деякі шматки, де багато проривів, замінювати труби на нові. Ми вимушені постійно займатися ремонтом у самій мережі, але це не такі великі гроші, які були б потрібні для створення нової інфраструктури. На Херсонщині навіть у 90-ті роки люди не дали розграбувати ці труби. Знаю, що в Запорізькій області було розграбовано все, і сьогодні зрошення там практично немає.

Якщо говорити про модернізацію, то маємо кілька проєктів 3–4 додаткових насосних станцій на зрошувальному каналі. Також абсолютно нові мережі будуємо за новими технологіями, зокрема з використанням поліетиленових труб, замість сталевих і чавунних. Сьогодні будуємо новий проєкт на 1354 га в с. Чонгар: половину вже завершили.

Через конфігурацію полів використовуємо і фронтальні, і кругові зрошувальні установки. Воду беремо з Дніпра. Колись ми намагалися робити свердловину, але дослідили ту воду і зрозуміли, що вона йде з калієм. Місцеві підземні води аж ніяк не підходять для зрошування.

Бюрократична зарегульованість? Тут ви мене за живе берете. Здається, в червні 2018 року в Державній архітектурно-будівельній інспекції (ДАБІ) змінили категорії складності для проєктів зрошувальних систем: рівень СС1 дозволяє створювати проєкт на площі до 20 га. Раніше ми створювали проєкти і на
120 га, які підпадали під цю категорію. Зараз, якщо в мене проєкт більш ніж 20 га, це вже категорія складності СС2. Це передбачає екологічну експертизу — процедуру на близько 4 місяці. На додачу до цього категорію СС2 тепер оформлюють у Києві, а не в Херсонській області, як раніше. Це суттєво затягує процес. Документи відправили поштою, бракує якогось папірця — готуємо і знову поштою надсилаємо, ще одного — знову. Раніше, коли це все оформлювали в Херсоні, я відвозив пакет документів, все, що потрібно, швидко виправляли, протягом пів дня приїхали на об’єкт, зробили резюме — і ми отримали документ про готовність введення об’єкта в експлуатацію.

Хоча як воно далі буде не знаю, зараз я був би задоволений, якби ДАБІ просто працював. У них 23 квітня почалася реструктуризація (Постанови КМУ №218 та 219 від 13.03.2020. — ред.), на яку наклався карантин, — всі кабінети закриті, телефони не відповідають. На сайті у них написано, що реструктуризація завершиться в червні-вересні — кінець зрошувального сезону. Через це ми з квітня чекаємо від них на сертифікат про готовність об’єкта в Чонгарі, тим часом пшениця на тих полях псується. Я думав, що люди починають реструктуризацію, коли до неї готові: продумали, пропрацювали кожен момент, максимум 2–3 дні включно з вихідними, і з понеділка «країна живе по-новому». Але, судячи з усього, коробки з нашими документами зараз просто лежать у якомусь кабінеті.

В основному зрошення у нас направлено на насінництво: ділянки гібридизації кукурудзи та соняшнику, а також пшениця, яка, зокрема, обов’язково потрібна для сівозміни після соняшнику. Все насіння, що було вирощено на зрошенні, направляється на наш насіннєвий завод.

Який стан інфраструктури? Її нема. На сьогодні всі зрошувальні землі в Приазов’ї не просто в поганому стані — їх просто нема. Труби розкрадені, насосні станції спочатку розбомблені, потім теж розкрадені. На сьогодні тут є, може, з десяток фермерських господарств, які займаються зрошуванням. Все решта — його немає.

Те, що є, потроху розвивається. Навіть знаю господарства у Волноваському районі, які цього року запустили дві чи три дощувальні машини.

Ефективність від зрошення однозначно є, тому що ти отримуєш абсолютно іншу якість посівного матеріалу та йдеш від ризиків. Якщо раніше ми поливи починали 27 квітня, то цьогоріч першого. На місяць змістилися. На сьогодні ми вже по третьому колу полили пшеницю в нормі 20−30 мм, а якби зрошення не було, то можна було б ставити на цій культурі хрест. Тому вигідно-невигідно нема потреби рахувати. Якщо є система трубопроводів, можна відновити насосну станцію. Але, якщо немає, це величезне капіталовкладення: труба + дощувальна машина — це буде близько 3000 дол./га. А строк окупності, якщо вирощувати з продовольчою метою, — 10 років. За насінництва ця цифра вдвічі скорочується, тому що продукція має зовсім іншу ціну.

Ми плануємо розширювати зрошувальні площі. У нас є план на 5 років, в рамках якого ми додамо ще близько 2−2,5 тис. гектарів на дощування. Також ми займаємось садівництвом, там крапельне зрошення.

Важко в одному. На сьогодні, наскільки я знаю, зрошення датується. Держава платить компенсацію за використану електрику, тобто повертає гроші. Нас в Приазов’ї не датують. Сказали, що всі гроші йдуть на Херсон. Сьогодні вода коштує близько 4 грн/м³. Масову частку, а це близько 3 грн, становить вартість електрики, яка потрібна, щоб подати 1 м³ води. Я вам скажу так, навіть посівну одиницю вирощувати на зрошенні невигідно, бо прибутковість нульова. Просто йдеш на це, щоб отримати повноцінне зерно і чітко знати, що ти його взагалі отримаєш.

У нас працюють в основному кругові, секторні (хід, як у кругових, але менший за 360˚) та є дві фронтальні зрошувальні установки. У Приазов’ї немає води, яка хоч трошки підходила б для зрошування. В основному вона жорстка та з дуже високою карбонатністю: коли після поливу земля біла, значить, в ній багато карбонатів. Свердловини не робимо, бо вологи там немає. А воду беремо зі штучних водосховищ, які були створені за часів Хрущова, коли був «кукурудзяний бум». В зимово-осінній період вони наповнюються, а у весняно-літній ми з них беремо воду. На сьогодні ці водосховища в сумному аварійному стані. Ми ремонтуємо їх, тому що вони нам дуже потрібні.